На своєму Помісному Соборі 15 липня 2004 року наша Свята Церква канонізувала двох великих святих, засновників і фундаторів Манявського Хрестовоздвиженського скита Іова і Феодосія, які своїми трудами і подвигами просяяли на всю Карпатську Русь-Україну. Відтепер вже другий рік 7 липня, в день Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана Церква наша згадує пам’ять цих двох подвижників чернечого життя. В Манявському скиту на прощу збирається велика кількість народу зі всієї України, і не тільки. Останнім часом Манявський скит, як твердиня Православ’я, відроджується.

Знову в цій святині запалала лампада чернечого життя, яка була загашена не безбожницьким комуністичним режимом, а ще австрійською владою 1 липня 1785 року.

В доленосний для святого Православ’я час було засновано Манявський скит і першим його ігуменом став Іов Княгиницький. Народився він у Тисмениці на Прикарпатті. Сім’я, в якій народився Іван (його світське ім’я) була досить заможною. Батьки віддали молодого юнака на навчання до монастирської школи в Уневі, після закінчення якої майбутній подвижник став навчатися в Острозькій Академії, яка була щойно заснована великим князем Костянтином Острозьким. Цей захисник українського православ’я добре розумів, що без високої освіти не можливо було протистояти католицькій єзуїтській освіті. Князь Костянтин Острозький запросив Івана Княгиницького на викладацьку працю і до богословського освітнього гуртка Острозької Академії.

Потяг до чернечого життя і усамітнення в молодого дидаскала (учителя) був досить сильним. Одного разу він зустрівся в Острозі із афонським ченцем і його розповідь настільки запала в душу Івана, що той невдовзі вирушив на Афон, подібно до того, як колись Антоній Печерський перше, ніж просяяти своїми подвигами на Печерській горі, пішов на Афон для того, щоб набратися досвіду чернечого життя і молитви.

Тут, на святій афонській горі, Іван Княгиницький приймає чернецтво з іменем Єзекиїль. Через деякий час 1598 р. чернець Єзекиїль із афонськими ченцями прибув в Україну для збору милостині. В 1600-01 роках він знову прибув в Україну і залишився тут розбудовувати монастирське життя. Берестейська церковна унія 1596 року внесла свої корективи в українське церковне життя. Тепер відданими святому Православ’ю залишались лише монастирі. На запрошення Львівського єпископа Гедеона Балабана, який залишився на той час єдиним архієреєм, вірним Православній Церкві, Єзикиїль Княгиницький відроджує чернече життя в Унівському, Дерманському, потім Угорницькому монастирях. Згодом приймає велику схиму з іменем Іов.

Подвиг схимонаха був величним. Він багато працював, постійно перебував у паломницьких подорожах. Відомо, що 1619 р. він відвідав Києво-Печерську лавру, але вже як фундатор Манявського Хрестовоздвиженського скита.

Ще 1606 р. преподобний Іов Княгиницький поселився поблизу Краснополя в «кущі під смеречієм» під горами Карпат. Згодом до нього стали приєднуватись інші ченці, які шукали справжнього чернечого подвигу. Коли помножилась братія, то Іов, будучи не в священичому сані, став шукати такого ченця, який би міг священнодіяти та відправляти для братії богослужіння. Жереб впав на диякона Феодосія, який, за свідченнями, був племінником Іова. Після рукоположення в ієромонаха, на прохання Іова Феодосій стає першим ігуменом Манявського скита. Вручаючи жезла ігумену Феодосію, преподобний Іов сказав: «Будь пастирем і учителем стада цього, зібраного Богом. Ти єси В доленосний для святого Православ’я час було засновано Манявський скит і першим його ігуменом став Іов Княгиницький. Народився він у Тисмениці на Прикарпатті. Сім’я, в якій народився Іван (його світське ім’я) була досить заможною. Батьки віддали молодого юнака на навчання до монастирської школи в Уневі, після закінчення якої майбутній подвижник став навчатися в Острозькій Академії, яка була щойно заснована великим князем Костянтином Острозьким. Цей захисник українського православ’я добре розумів, що без високої освіти не можливо було протистояти католицькій єзуїтській освіті. Князь Костянтин Острозький запросив Івана Княгиницького на викладацьку працю і до богословського освітнього гуртка Острозької Академії

Потяг до чернечого життя і усамітнення в молодого дидаскала (учителя) був досить сильним. Одного разу він зустрівся в Острозі із афонським ченцем і його розповідь настільки запала в душу Івана, що той невдовзі вирушив на Афон, подібно до того, як колись Антоній Печерський перше, ніж просяяти своїми подвигами на Печерській горі, пішов на Афон для того, щоб набратися досвіду чернечого життя і молитви.

Тут, на святій афонській горі, Іван Княгиницький приймає чернецтво з іменем Єзекиїль. Через деякий час 1598 р. чернець Єзекиїль із афонськими ченцями прибув в Україну для збору милостині. В 1600-01 роках він знову прибув в Україну і залишився тут розбудовувати монастирське життя. Берестейська церковна унія 1596 року внесла свої корективи в українське церковне життя. Тепер відданими святому Православ’ю залишались лише монастирі. На запрошення Львівського єпископа Гедеона Балабана, який залишився на той час єдиним архієреєм, вірним Православній Церкві, Єзикиїль Княгиницький відроджує чернече життя в Унівському, Дерманському, потім Угорницькому монастирях. Згодом приймає велику схиму з іменем Іов.

Подвиг схимонаха був величним. Він багато працював, постійно перебував у паломницьких подорожах. Відомо, що 1619 р. він відвідав Києво-Печерську лавру, але вже як фундатор Манявського Хрестовоздвиженського скита.

Ще 1606 р. преподобний Іов Княгиницький поселився поблизу Краснополя в «кущі під

смеречієм» під горами Карпат. Згодом до нього стали приєднуватись інші ченці, які шукали справжнього чернечого подвигу. Коли помножилась братія, то Іов, будучи не в священичому сані, став шукати такого ченця, який би міг священнодіяти та відправляти для братії богослужіння. Жереб впав на диякона Феодосія, який, за свідченнями, був племінником Іова. Після рукоположення в ієромонаха, на прохання Іова Феодосій стає першим ігуменом Манявського скита. Вручаючи жезла ігумену Феодосію, преподобний Іов сказав: «Будь пастирем і учителем стада цього, зібраного Богом. Ти єси ієромонахом і духовником нашим, тобі подобаєт бути ігуменом, а я буду тобі по моїм силам помагати, поки буду жити».

Так засяяла в українському Афоні священна двоїця, що прославила чернечими подвигами весь карпатський край і всю Україну. 1620 р. Константинопольський патріарх Тимофій та Олександрійський Кирило Лукаріс надають скиту, який на той час вже мав 40 ченців-подвижників, статус ставропігійного монастиря.

Під документами Київського православного собору 1628 р. ми зустрічаємо підпис ігумена Феодосія Манявського: «Многогрішний Феодосій, ігумен Скитський і Угорницький, Прот (старший) монастирем воєводства Руського, Белзького і Подольського власною рукою». З цього підпису можна зрозуміти, що в часи ігуменства Феодосія Манявській обителі стала належати велика кількість монастирів на заході України, в теперішніх землях Польщі та Румунії. Відомо, що до заснування Манявського монастиря мав причетність і преподобний Іван Вишенський, захисник православної віри та подвижник Афону.

Своїми невтомними молитовними трудами та працею преподобні розбудували Манявський Хрестовоздвиженський скит, в якому подвизалась велика кількість монахів. Вже через десять років після смерті преподобного Феодосія число братії зросло до двохсот ченців, про що свідчив Київський митрополит Петро Могила, кажучи: «Іди на Покуття в Скит; там знайдеш двісті ангелів, які в тілі живуть…».

Кияни оглянули Свято-Хрестовоздвиженський собор, недавно відроджений і збудований з ялинових колод на взірець дерев’яної у ХVІІ ст. Свято-Преображенської Церкви у Межигірському монастирі поблизу Києва. У ньому вони поклонилися мощам святих засновників обителі, які спочивають під спудом, прослухали цікаву й змістовну екскурсію про заснування, становлення, закриття і відродження монастиря, який у народі називають „українським Афоном”. Почули оповідь про прекрасний іконостас, створений у 1698–1705 роках „українським Рафаелем” ігуменом Луцького Братського Хрестовоздвиженського монастиря Іовом Кондзелевичем. Після закриття обителі цей іконостас був проданий до церкви сусіднього містечка Богородчани, а пізніше завдяки своїй мистецькій вартості був вивезений австрійцями до Відня й повернутий у Галичину митрополитом Андреєм Шептицьким. Нині він неначе перлина прикрашає колекцію ікономалярства Національного музею у Львові.

Змогли побачити також ікону Матері Божої, яку вшановує чимало паломників. Написана 1788 року на святій Афонській горі у Греції, вона була потім передана на Новий Афон на Кавказ і вже з тих країв, під час післяреволюційних гонінь, чудесним чином, за благословенням самої матінки Божої врешті-решт потрапила в Україну – до Хрестовоздвиженського Манявського чоловічого монастиря.

Ікону у скит 25 червня 2003 року передав 95-літній чернець, вихованець гори Афон. Саме цьому монаху з’явилася Божа Мати і веліла передати чудотворний образ „до українського Афону”. Це було у 1997 році. Він запитав у Матері Божої: „Де ж є той Український Афон? Я такого не знаю...” Божа мати відповіла, що це – Манявський скит.

Та коли він у 1997 році побував у Манявському скиті і побачив майже повне спустошення – відмовився від наміру залишити тут ікону. Через кілька років Мати Божа з’явилася до нього вдруге й наказала віддати ікону до скита протягом трьох днів. Це й було зроблено. Нині до цієї святині линуть люди не лише з різних куточків України, але й з різних країн світу. Вони отримують від ікони зцілення...

Оглянувши дві вежі, дзвіницю та печеру самітника на монастирському подвір’ї, попри дощ, що набирав сили, паломники з київських гір піднялися до розташованого на горі Блаженного каменя, де здійснювали усамітнену молитву засновники обителі, й змогли помолилися кожен у своїй потребі. Вони на власні очі побачили, як скапує вода з-під каменя, причому інтенсивність цього, за словами ченців, залежить від стану духовного життя в монастирі. Коли у 1785 році австрійська влада закрила обитель, вода припинила капати цілковито, з’являючись лише один раз на рік, 7 липня, на свято Іоанна Предтечі. Від 1998 року, коли до Скита повернулися монахи, вода з’явилася знову.

Димитрій, Митрополит Переяслав-Хмельницький, ректор КПБА

http://pravoslavia.if.ua/